До редакції «Шляху Перемоги» часто звертаються наші читачі з питанням: «Чому тижневика немає у відділеннях пошти та відсутні україномовні видання у точках продажу преси?».
Шаную нашого читача, бо це – думаюча людина, здатна робити власні висновки. Адже завданням нашої газети є не кліповий виклад гасел та спекуляції на соціальних проблемах, а політична аналітика та національна ідея. Звісно, ми прагнемо стати газетою з великими накладами, але не за рахунок скочування до рівня «бульварщини» чи «жовтизни».
Втім, завдяки нашим читачам, тема масового розповсюдження газет мене зачепила. Як правило, тиражі газет не відповідають реальній передплаті. Куди ж іде решта тиражу? Здебільшого вони розходяться по торгових точках та відділеннях пошти. Чи, як приклад, газета «Вєсті», що обслуговується медіа середовищем Медведчука, роздається біля виходу з метро.
Треба розуміти, що всі перераховані види розповсюдження є збитковими, тому такі видання є дотаційними.
Ми здійснили маленьке журналістське розслідування і проаналізували відділення найпоширенішої мережі – «Укрпошти». Підсумки ревізії двох навмання вибраних відділень в Києві виявились невтішними. Україномовна продукція представлена десь на рівні 5%. Серед наявних 15 дитячих книжечок, лише одна рідною мовою. Знайшла лише газету «День». Та й цю радість перекрили повністю «Вєсті», «Камсамольськая правда», вже не варто й говорити про «Сєгодня», «Факти» та купу всіляких відпочинкових видань типу «Отдохні», «Анєкдоти».


